МУЗИКАНТ ДМИТРО ШУРОВ, БІЛЬШЕ ЗНАНИЙ ЯК PIANOБОЙ: «МОЯ МОТИВАЦІЯ – ЦЕ НАШІ НЕЗЛАМНІ ЛЮДИ» у спеціальному інтерв'ю для UF - UkraineForever

Музикант Дмитро Шуров, більше знаний як Pianoбой. У минулому – піаніст гуртів «Океан Ельзи» (з 2001 по 2004) і «Esthetic Education» (з 2004 по 2008), у 2006–2009 роках був піаністом в гурті Земфіри. Дмитро відомий як віртуозним піаністом, який настільки енергійно та самовіддано грає на синтезаторі, що у слухачів складається враження, ніби музикант за допомогою магії створює гармонійну та чуттєву мелодію. Шуров пише й пісні, де його почерк помітно одразу. Більше про творчість у період війни та своїх людей, Дмитро розповів у нашому інтерв’ю.

Дмитре, раді вітати вас у Тернополі. Як вам місто, вкотре гостюєте тут?

Ой, багацько. Тільки за період від 24 лютого, вже був кілька разів. Перший місяць частенько завозили тканину з Франції для одних людей, які шиють бронежилети. Тоді вперше за війну я відчув приємне відчуття, що ось є місто, тут активно живуть люди, все працює та дуже багато сімей з дітьми, я радий, що це місто прийняло так багато переселенців. Тут неначе інша реальність, адже в містах які ближче до фронту, людям дуже страшно. Вони живуть у вагонах, або не виходять з дому і весь час знаходяться під обстрілами.

У вас зараз міні-тур Україною, які настрої у людей, яких ви бачите на своїх виступах?

Зараз у нас дуже емоційні концерти. Люди сміються, плачуть і кричать. Кожен проявляє свої емоції по-різному. Багато людей приходять цілими сім’ями та беруть з собою дітей. Кажуть, що це для них цей концерт неначе пробудження від дуже страшного сну. Я для цього це роблю. В першу чергу ми, звичайно, збираємо гроші на потреби армії, але я розумію, що людям потрібно підійматися з емоційно дна. Концертну програму ми по суті не готували, в нас була вона одна репетиція. Все створюємо на концертах. Наприклад, з Грішою ми почали грати недавно, а от з Мойсеєм ми познайомилися у військовому шпиталі, він скрипаль. Нам зараз так добре імпровізувати разом прямо на сцені.

Наскільки зараз важлива пісня? Для тих хто на фронті та в тилу?

Музика це найшвидший транспорт для емоцій та й для багатьох людей музика – це машина часу. Ми переживали якісь хороші емоції в житті під музику, і зараз вона допомагає справлятися з сьогоденням. Наша душа згадує за що ми боремося: за свободу, рідні очі, відпустки, улюблений офіс та багато інших речей, які близькі нашому серцю. От музика неабияк мотивує бійців. Це наш перший тур для цивільних в Україні, весь час до цього ми тільки й співали для військових, медиків та комунальників, які в прифронтових зонах продовжують працювати. Вони бачать страшні речі, і просто впадають в повний ступор. Їм потрібно нагадувати, що таке життя, як жити далі? Бойова музика єднає, коли я просто бачу, як військові разом співають “Ой у лузі…” або на всі груди кричать “Слава Україні”, розумію що я тут не дарма.

Pianoboy до повномасштабного вторгнення і зараз, чи ви відчуваєте певні зміни за цей час?

Не відчуваю у собі якихось кардинальних змін. В нас війна і так вже 8 років, тільки вона тепер на всій території. Раптові обстріли в будь-яке мирне місто як, наприклад, в мою рідну Вінницю. Головна зміна, що повністю зупинилася музична сфера, як бізнес. Всі кажуть, що це не потрібно та не на часі, але музика це дуже потужна зброя. Насправді, з початку війни ми не заробили ні копійки, а у нас вже є понад 100 концертів в Україні та за її межами. Ще в моєму житті тепер відсутнє планування, я людина, яка знала, що завтра ми, наприклад, пишемо альбом, але радий, що все ж маю змогу робити тур. Для мене принципово в підвальному приміщенні. Я не хочу ризикувати людьми та своєю командою. Ми щасливі, що вдається навіть у такому форматі, це те, що ми можемо дати сьогодні. У нас виступи від чистого поля до бомбосховищ та нам й самим цікаво скільки цей “марафон” буде продовжуватись і скільки ще до нашої перемоги та чи витримаємо ми це? Сподіваюсь, що витримаємо…

Pianoboy до повномасштабного вторгнення і зараз, чи ви відчуваєте певні зміни за цей час?

Взагалі в такий складний час, як вам твориться? Де знаходите сили, щоб виступати? Звідки ви черпаєте цю енергію?

Абсолютно не твориться. Я нічого не пишу, так видали пісню “Триматись своїх”, яку написав рік тому. Нам пощастило зняти її в унікальній локації, аеропорті Бориспіль. Мені здається, кліп вийшов дуже символічним, щемливим та знайомий кожному українцю. Всі ми хочемо, щоб в небі були лише мирні літаки. Це буде, але з умовою перемоги та жодних інших умов ми не приймемо. Проте не буду кривити душею іноді буває дуже важко, але коли ти приїжджаєш до військових, людей які взагалі втратили домівки не виникає питання мотивації. Коли бачу людей які після контузії пам’ятають твою пісню, але не пам’ятають як звати їхню дружину. Моя мотивація – це наші незламні люди.

У вас вийшла пісня «Триматись Своїх». Хто для вас «свої люди»?

Напевно кожен українець тепер знає хто є ці свої люди. Війна показала, хто є свій, а хто не свій, тому що, конкретно в моїй родині в перші найважчі тижні допомагали абсолютно незнайомі люди, або люди з якими ми бачились раз в житті. Буквально, людина з якою, можливо 2 рази в житті працювали, вивозила батьків під обстрілами.

Є й люди, які називали себе друзями та в найпотрібніший момент просто зникали. Можу перерахувати безліч таких моментів. Тому зараз свої люди – це ті, які готові просто працювати й рухати нашу країну вперед. Звалилося багато випробувань, спочатку був карантин, який серйозно підкосив музичну індустрію, але все одно працювали, і там знайшлися люди, які хоч масках, хоч на пів зали, але приходили до нас на концерти, підтримували нас, співали разом з нами, там навіть не було не чути, що вони співають, всі ж в масках були, але це так надає нам віру. Люди, які навіть за найважчих обставин проявили свою допомогу, а ми допомагаємо їм. Всі українці, які готові єднатися заради власної країни, де людям добре живеться. Нам цього ніхто не подарує, ми просто маємо вибороти це зараз.

На вашу думку, чи змінилася української музики за час війни?

Пройшло ще дуже мало часу. Зараз музична індустрія тільки починає приходити до тями. От як робити реліз своєї пісні, якщо, наприклад, в цей день ти побачив новини, сів на стілець і дивишся в стіну. В мене є записаний джазовий альбом, він абсолютно готовий та мав вийти цієї весни. Але я розумію, що зможу видати його тільки після нашої перемоги. Такий реліз, на мою думку, не на часі. Тому зараз виживають ті музиканти, які вже не можуть не висловитись. Можливо, це призведе до того, що в музичній сфері буде якісний стрибок. Та все ж думаю, ми відчуємо його не зараз, а через роки, так було й після Революції гідності.

Яка українська музика зараз є у вас в плей-листі?

Я зараз взагалі музики не слухаю. І це нормально, адже більшість музикантів не слухають музику. Люди які творять сконцентровані на своїх переживаннях та цілях. Та все ж думаю скоро мені доведеться зробити певний зріз того, що відбувається в нашій українській музиці. Ба більше, ті новинки, що “долітають” до мене видаються дуже крутими.

На вашу думку, чого нашим виконавцям не вистачає для більшої популярності у світі? Як це виправити?

Річ у тім, що Україна є ізольованою країною в плані музичного ринку. Світовий музичний бізнес до нас ніколи не заходив, це основна причина чому немає такого організаційного моста. Тобто, як це у світі, є великі гіганти та мають представництва в країнах і через ці представництва розкручують артистів. Історично наші представництва знаходяться в Росії, тобто центральні офіси, дистрибуції музикантів, навіть YouTube, все знаходиться не в Україні. Поки в нас не буде прямого контакту, до нас не приїжджатимуть молоді зірки. В Україні дуже багато таланту і їм потрібна конкуренція. Потрібно щоб світові компанії концертні, мали представництво в Україні для того, щоб вони помічати наші таланти й запускали їх. Та поки світовий ринок закритий для українців. Зараз багато наших музикантів роблять “колаби” зі світовими артистами. Так вони допомагають просто підтримувати градус обговорення України в світі. У нас теж були світові тури, ми приїжджаємо в міста, даємо інтерв’ю, розказуємо про реальну ситуацію. Це дуже потрібно, тому що Європа живе своїм життям і не відчуває того болю, як ми.

Чи відчуваєте відродження української культури? Якою ви бачите її майбутнє?

Про відродження ще рано говорити, тим більше я бачу, як важко людям які дотичні до культури. От ми сьогодні в Тернополі, тоді можемо бути в Харкові, далі в Нідерланди на благодійний концерт. Я б більше сказав, що зараз йде виживання української культури. Так, ми почали більше цінувати своє, згадувати хто ми й звідки. Варто врахувати, що нас роками годували проросійським. Зараз люди на певному піднесенні, тому потрібно зачекати та не робити поспішні висновки, адже щоб змінити смак потрібні роки. Не ламати смаки людей об коліно, вони повинні до цього прийти самі. Ми відродимо нашу культуру, але це довгий процес, до цього варто бути готовим.

Розмовляла Тетяна Панченко