«Крихітка» — український інді-поп-рок гурт з Києва, один з найцікавіших та найнебанальніших гуртів України. Гурт «Крихітка» став продовженням колективу «Крихітка Цахес», який зупинив своє існування після смерті гітариста Михайла Гичана.

Попри «крихітну» назву та невелику кількість релізів, кожне музичне висловлювання колективу — внесок в українську культуру.

 

UkraineForever вдалось поспілкуватися з фронтвумен гурту — Сашею Кольцовою. Членкиня правління UA: Суспільне мовлення, громадська діячка й один з найвпізнаваніших жіночих голосів в українській музиці.

Ми раді Вас бачити, ви організували мінітур Україною розкажіть яку мету переслідуєте у турі та як Вам вдається працювати в сьогоднішніх умовах?

  • В нас така переривчаста кар’єра, скажімо так. Жартуємо про себе, що ми група вихідного дня, але так воно є. Хлопці мають кар’єру в компаніях, власних чи ні. Я ж дуже хотіла побачити міста. Шкода, що через цю погоду не можу прогулятися і побачити всю красу міста. Відчути його, чим воно живе. На мій погляд, зараз усі вирішили не відклади життя на потім. От і ми вирішили не відклади тур на “інше” життя. 
  • У кожного зараз свій напрямок волонтерства, наприклад, я роблю брошку у вигляді бавовни, а потім організовую онлайн-аукціон. У Львові таку брошку викупили за 15 000 гривень. Ці кошти й третину від того, що ми заробляємо направимо на потреби ЗСУ.  

Жорстока війна, змінила багато життів, змінила цінності багатьох з нас. Як вона змінила власне Вас?

  • Ми можливо не помічаємо цих змін, але вони точно є. Стали більш роздратованими та емоційними. Навчилися жити сьогоднішнім днем, для мене повернення до більш активної музичної діяльності також є цим не відкладання на потім. Тож зараз у нас період запису альбому та нових пісень. 

 

Вже більше пів року триває повномасштабне вторгнення. Яка історія звичайного українського героїзму Вас особисто вразила? 

  • Зараз мені спала на думку дівчинка — п’ятнадцятирічної підліток. З пораненням ноги вона вивезла людей з під Чернігова. Взагалі, ми кожен день стикаємося з українським героїзмом. Люди, маючи свої проблеми, відклали їх і допомагають одне одному. Це надзвичайне суспільство. У нас зараз надзвичайний контакт, коли тебе розуміють з півслова, з напів “ґ”. В кожного українця є своя неповторна історія, тепер це частина нашої буденності. Дуже прикро бути воєнним поколінням, та тільки зараз розумієш як все було класно до. Вони вбили у нас цю дитячу безтурботність та довіру до світу — це дуже прикро. 

Нещодавно спільно з німецьким гуртом ви презентували пісню «Що за дверима». Поділіться враженням від спільної праці та чи плануються ще колаборації?

В нас була пропозиція від гурту “Trümmer” та Аліна Кучма, їх добра подруга з України, все організувала. Власне можна сказати, що це її ідея та ініціатива, як культурної менеджерки. Коли Аліна нам написала, що є гурт, який склав пісню ще до війни, де викривається фальшивість націоналістичних рухів в Німеччині. Тож нам запропонували зробити адаптацію на українську. Я люблю експерименти та для мене це був творчий виклик. Мені не писалося на початку війни, ми всі були надто напруженні, тож було не до творчості. Ми достатньо оперативно впоралися з завданням. Це панк-пісня, а музика «Крихітки» набагато м’якіша, ми все-таки інді-поп. Було незвично, але мені сподобалося. Я вважаю, що ця пісня не стане великим хітом в Україні, адже в нас звикли до іншої музики. Та й трішечки текст через призму західного слухача і його бачення. Дуже європейський, обережний текст про те — “Чи вам не здається, що Росія схожа на фашизм?”. Вони такі обережні, адже ще не зіткнулися з цим злом. 

Якою ви бачите українську музичну індустрію після війни? Як, на Вашу думку, зміниться ставлення до неї в Україні й світі?

  • Мені прикро, що аби українська музика з’явилася на радіо та телебаченні повинні були загинути десятки тисяч українських громадян. Я у 2005 році від керівників ЗМІ отримувала відмови, не ставили нашу музику в ефір, тому що вона українською мовою. Сьогодні така ситуація неприпустимо-фантастична. Ми розуміємо, що це ті ж люди, які тоді могли зробити правильне рішення, адже тоді була українська музика та її могло бути в рази більше. Як багато мало статися в реальній історії, щоб всі почали сприймати культуру серйозно. Люди довго не розуміли, що культура — це зброя! Сподіваюся, наше населення прокинулось від всього маразму, який насаджували. Прикро, що доводиться проходити через трагедію, щоб перетворитися на справжню Україну! 

З висоти вашої авторитетності, як ви вважаєте, в чому феномен української музики?

  • Наш фольклорний компонент, який є в “Onuka” “ДахаБраха”,“Go_A” та ще кілька виконавці, нарешті спрацював. Наприкінці 90-х років, коли була “Червона Рута” з’явилися: “Танок на майдані Конго”, “Тартак” та багато інших крутих українських гуртів. Наш перший альбом вийшов у 2005, то ми фанатіли від них і хотіли їх “переплюнути” у свій час. Це був внутрішньоукраїнський тренд. Зараз це повернулося, але вже на міжнародну арену та виглядає супер круто, як на мене. Війна “підігріла” цікавість, але оцей своєрідний елемент у нас був завжди. Наша музика справді “качає” і всі сказали: “Ооо, справді є щось в цій Україні. Виявляється це не балканська музика, вони відрізняються. В них є свої інструменти”. Тобто, коли ми кажемо про фольклор або про оброблений фольклор, то це дійсно феномен. Якщо ж говорити про звичайну попмузику, то ми звучимо як будь-яка музика з будь-якої країни. Тобто, немає ще такого прориву, як український звук, поки що. Я покладаюся дуже на Джамалу, мені здається, у неї будуть дуже цікаві колаборації. Може й до Бейонсе  не так далеко, як нам здається. 

Що прагнете транслювати у своїх композиціях сьогодні? У чому ви вбачаєте свою творчу місію у складні для України часи?

  • Ми “Крихітка” — маленька група. У нас 20-30 тисяч прослуховувань на місяць у “Spotify”. У мене 50 тисяч фоловерів у “Twitter” та майже 10 тисяч в “Instagram”, я знаю свою авдиторію. Це розумні люди, з вищою освітою, 25-45 років, я знаю, що вони купують книги, ходять в кіно та підтримують українське. Тобто, ми дуже добре знаємо свою авдиторію. Також я знаю, що нас не слухають підлітки. Вони або слухають іншу українську музику, або російську, що більш ймовірно з огляду на недавні дослідження. У нас будуть “ватні” дідусі й бабусі, тому що так склалося історично. Також є великий ризик, що покоління дітей, яким зараз 5+ років застануть повернення російського наративу. Рано чи пізно доведеться з переможеною країною миритись, мати спільний кордон. Я думаю, що русифікацію неможливо припинити. Тому творче завдання “Крихітки” — створювати той контент, який стримає нашого слухача і дітей нашого слухача в цьому українському контексті. Чим чіткіше і зрозуміліше ми будемо “запаковувати” емоції нашого покоління в музику, тим менше вони будуть їх вкладати в “ооо, батарейка”. Тому ми працюємо в глиб, не в ширину, як мої колеги з попіндустрії. Дуже сподіваюся, що поціновувачі нашої музики з нею й залишаться. Це як заморожені ягоди, люди слухаючи нашу музику, можуть відтворити той смак, молодості та зрілості. Зараз нашим слухачам 35 років, вони воюють за Україну та творять Україну! Я дуже щаслива, що ми дотичні до формування цього покоління. 

Чи відчуваєте ви зараз процес відродження української культури? Якою б хотіли бачити її в майбутньому? 

  • Всі полюбили “Червону калину”, супер. Адже, раніше це могла бути будь-яка інша українська народна пісня, скажімо так. Зараз повертається невідомий пласт пісень, стрілецькі, УПА та інші. Люди почали цікавитися своєю історією. Мені здається, що зараз ми ознайомлюємося з усім попсовим, потім ми дійдемо до менш попсових речей, наприклад, шрифтів Нарбута, які засновували українці. Нам доведеться добре знати історію і невпинно формувати пантеон своїх українських героїв. 
  • Вже років 10, коли даю інтерв’ю завжди запитую: “Чи знаєте ви українських балерин, оперних співаків?”, а мені відповідають “Ні”. Тоді я запитую: “А російських?”, на що чую “Так”. От наступить цей час, коли ми не будемо знати героїв чужої держави, тим більше держави, яка хоче нас знищити. Нам потрібно зануритися у своє культурне середовище. Культура має стати одним з пріоритетних напрямків держави. 

Що ви як суспільний діяч думаєте про діяльність культурних медіа в нашій країні, чи під тим кутом вони висвітлюють культурне життя в Україні?

  • Я радію, що культурних ЗМІ почало з’являтися все більше. Це дуже добре. Якщо раніше культурні медіа розповідали, які класні гурти в Москві виступають, то тепер історію розвитку українського панк-року. Це величезна перемога й радість. Не можу сказати правильно, чи неправильно, нехай висвітлюють. Треба підтримувати та заохочувати людей, які займаються культурою. Здається, що музична критика наступних 5-10 років, має бути більш поблажливою. Ми й так бачимо всі недоліки, або особливості.

Який шлях розвитку своєї музичної діяльності ви бачите? Поділіться творчими планами

  • Це серйозне питання. Група “Крихітка” дуже несистематично займається музикою. Майже всі наші пісні знаходять свого слухача, дуже мало “випадкових” композицій. Адже ми як зберемося, то ЗБЕРЕМОСЯ! Знаємо, що нам бракує медійної складової та візуалізації, що звичайно смертельний гріх зараз. Менше з тим, ми готуємо новий альбом і виправимо усі менеджерські помилки. Просто зробимо те, що має робити українська рок-група! 

Яку пісню заспіваєте після перемоги?

  • Мені здається, я буду просто бігати й радісно вити, як сирена. Думаю всі будемо радісно верещати кілька днів, а після ейфорії буде відбудова. Головне щоб ми “співали” разом, а не почали чубитися від болю, розчарування та складнощів. Бути разом — це наше надзавдання, ми повинні бути однією країною. Об’єднатися навколо любові до нашої країни та нашого майбутнього.  

Розмовляла Тетяна Панченко